Як дзвенять сніжинки




 

 

 

 

 

 

Це було зимового вечора. Сонце сховалось за обрій. Зарожевів сніговий килим.

 

Стало тихо-тихо. Замерехтіли зорі в глибокому небі.

 

Раптом із півночі насунула чорна хмара. Пливе над снігами.

 

Потемнів сніговий килим. Падають сніжинки на

землю. Тихо лягають

на поле, на ліс,

на дорогу.

 

Я прислухаюсь до тихого снігопаду й чую ніжний дзвін. Немов десь далеко-далеко бринить велика кришталева чаша, до якої доторкається срібний молоточок.

 

Що воно дзвонить? Іду, прислухаюся. Дзвін лине від маленької ялинки, що росте в нас на шкільному подвір'ї. Вслухаюся й дивуюся.

 

То дзвенять маленькі сніжинки. Висять на ялинкових гілочках, доторкаються одна до другої, немов срібні дзвіночки. І дзвенять, дзвенять, аж місяць прислухається.

 



 

 


 

  Читати  казки  

 

 

 



Обновлен 16 мая 2017. Создан 07 дек 2015



 


 “Дитина не може жити без сміху. Якщо ви не навчили її сміятися, радісно  дивуючись, співчуваючи, бажаючи добра, якщо ви не зуміли викликати у неї мудру  і добру посмішку, вона буде сміятися злобно, сміх її буде насмішкою”.


 “Збіднюючи світ дитинства, ми затрудняем входження дитини в суспільство,  колектив”.


 “Що найголовніше було в моєму житті? Без роздумів відповідаю: любов до дітей”.

 “Хоча б над тобою було сто вчителів – вони будуть безсилі, якщо ти не зможеш сам  змусити себе до праці і вимагати ії від себе”.

сухомлинський

.



                                                                                             


   © 2015  Казки Сухомлинського

Яндекс.Метрика