Яблуко в осінньому саду




 

 

 

 

 

Пізньої осені маленькі близнятка Оля й Ніна

гуляли в яблуневому

саду.

 

Був тихий сонячний день. Майже все листя з яблунь опало і шурхотіло під ногами.

 

Тільки де-не-де на деревах залишилося пожовкле листячко.

 

Дівчатка підійшли до великої яблуні. Поруч із жовтим листком вони побачили на гілці велике, рожеве яблуко.

 

Оля й Ніна аж скрикнули від радості. - Як воно тут збереглося? - з подивом запитала Оля.

 

- Зараз ми його зірвемо, - сказала Ніна і зірвала яблуко. Кожній хотілося потримати його в руках. Оля хотіла, щоб яблуко дісталося їй, але вона соромилась зізнатися у цьому, а тому сказала сестрі:

 

- Хай тобі буде яблуко, Ніно... Ніні теж хотілося, щоб яблуко дісталося їй, але вона теж соромилася висловити це бажання, тому сказала сестрі:

 

- Хай тобі буде яблуко, Олю... Яблуко переходило з рук у руки, дівчатка не могли дійти згоди. Та ось їм обом сяйнула одна й та ж думка: вони прибігли до мами радісні, схвильовані. Віддали їй яблуко. В маминих очах сяяла радість. Мама розрізала яблуко і дала дівчаткам по половинці.

 



 

 


 

  Читати  казки  

 

 

 



Обновлен 16 мая 2017. Создан 28 ноя 2015



 


 “Дитина не може жити без сміху. Якщо ви не навчили її сміятися, радісно  дивуючись, співчуваючи, бажаючи добра, якщо ви не зуміли викликати у неї мудру  і добру посмішку, вона буде сміятися злобно, сміх її буде насмішкою”.


 “Збіднюючи світ дитинства, ми затрудняем входження дитини в суспільство,  колектив”.


 “Що найголовніше було в моєму житті? Без роздумів відповідаю: любов до дітей”.

 “Хоча б над тобою було сто вчителів – вони будуть безсилі, якщо ти не зможеш сам  змусити себе до праці і вимагати ії від себе”.

сухомлинський

.



                                                                                             


   © 2015  Казки Сухомлинського

Яндекс.Метрика