Чого синичка плаче?




 

 

 

 

 

У хаті край села жили чоловік і жінка. Було в них двоє дітей – Мишко й Оля.

 

Біля хати ріс високий гіллястий осокір. - Зробимо на осокорі гойдалку, - сказав раз Мишко.

 

- Ой, добре буде гойдатися! – зраділа Оля. Поліз Мишко на осокір, прив’язав до гілки мотузку.

 

Стали на гойдалку Мишко й Оля, та й ну собі гойдатися. Гойдаються діти, й осокір гойдається.

 

Гойдаються діти, а навколо них синичка літає та й співає, співає. Мишко й каже: - І синичці весело, що ми гойдаємось. Як вона радісно співає.

 

Глянула Оля на стовбур осокора й побачила дупло, а в дуплі – гніздечко синиччине, а в гніздечку – пташенята маленькі. - Синичка не радіє, а плаче, - сказала Оля.

 

- Чого ж їй плакати? – здивувався Мишко. - Подумай, чого, - відповіла Оля. Мишко зліз із гойдалки, став на землю, дивиться на синиччине гніздо й думає: «Чого синичка плаче?»

 



 

 


 

  Читати  казки  

 

 

 



Обновлен 16 мая 2017. Создан 27 ноя 2015



 


 “Дитина не може жити без сміху. Якщо ви не навчили її сміятися, радісно  дивуючись, співчуваючи, бажаючи добра, якщо ви не зуміли викликати у неї мудру  і добру посмішку, вона буде сміятися злобно, сміх її буде насмішкою”.


 “Збіднюючи світ дитинства, ми затрудняем входження дитини в суспільство,  колектив”.


 “Що найголовніше було в моєму житті? Без роздумів відповідаю: любов до дітей”.

 “Хоча б над тобою було сто вчителів – вони будуть безсилі, якщо ти не зможеш сам  змусити себе до праці і вимагати ії від себе”.

сухомлинський

.



                                                                                             


   © 2015  Казки Сухомлинського

Яндекс.Метрика