Хто кого веде додому




 

 

 

 

У дитячому садочку хлопчики-однолітки Василько і Толик. Обом по п'ять років, їхні матері працюють. Коли повертаються з роботи, заходять у дитячий садочок.

 

Мати одягає Василька, бере його за руку й каже: - Ходімо, Васильку, додому. А Толик одягається сам, бере маму за руку й каже: - Ходімте, мамо, додому.

 

Дорогу перемело. Є тільки вузенька стежечка серед снігових заметів.

 

Мати Василькова йде по снігу, а син стежечкою. Бо мама веде Василька додому. Толик йде по снігу, а мати стежечкою. Бо Толик веде маму додому.

 

Минуло дванадцять років. Стали Василько й Толик сильними, стрункими, красивими юнаками. Якось занедужала тяжко Василькова мати. Того самого дня важко захворіла і Толикова мати.

 

Лікар жив у сусідньому селі за кілька кілометрів. А було це взимку, дорогу засипало снігом. Василько вийшов за ворота, глянув на сніг та й каже: - Хіба можна по такому снігові йти? Постояв трохи Василько й повернувся до хати. А Толик пішов глибоким снігом у сусіднє село й повернувся з лікарем.

 



 

 


 

  Читати  казки  

 

 

 



Обновлен 16 мая 2017. Создан 27 ноя 2015



 


 “Дитина не може жити без сміху. Якщо ви не навчили її сміятися, радісно  дивуючись, співчуваючи, бажаючи добра, якщо ви не зуміли викликати у неї мудру  і добру посмішку, вона буде сміятися злобно, сміх її буде насмішкою”.


 “Збіднюючи світ дитинства, ми затрудняем входження дитини в суспільство,  колектив”.


 “Що найголовніше було в моєму житті? Без роздумів відповідаю: любов до дітей”.

 “Хоча б над тобою було сто вчителів – вони будуть безсилі, якщо ти не зможеш сам  змусити себе до праці і вимагати ії від себе”.

сухомлинський

.



                                                                                             


   © 2015  Казки Сухомлинського

Яндекс.Метрика