Старий пень




 

 

 

 

Росло в лісі велике гіллясте дерево. Весною воно вкривалось зеленим листом, білими квітками. Прилітали до квіток бджоли і джмелі.

 

Поселилися, на дереві співучі пташки. Щовесни повертались вони з теплого краю знаходили своє дерево і весело щебетали: «Доброї весни, рідне дерево, ось ми і прилетіли до тебе».

 

Радісно жилось дереву, бо багато друзів було у нього. Минули роки. Постаріло дерево, засохло.

 

Прийшли до лісу люди, спиляли його і кудись повезли. Залишився тільки пень. Від суму й самотності покрився він сірим пилом. Боляче було йому, коли згадував, як злітались до нього бджоли, як співали пташки. Прилетіли якось пташки, покружляли, защебетали тривожно й полетіли.

 

Пень заплакав з туги. Так захотілось йому чиєїсь прихильності, дружби. Настала осінь. Якось прибіг до пенька їжак. Вирив ямку та й носить сухі листочки, жмутки моху, стеле зимову постіль.

 

Зрадів старий пень. І їжак з пеньком став ласкавий. Подружились вони, розповіли одне одному про своє життя. Аж помолодів пень. Зацвів зеленим мохом. Бо є тепер у нього вірний друг.

 



 

 


 

  Читати  казки  

 

 

 



Обновлен 16 мая 2017. Создан 26 ноя 2015



 


 “Дитина не може жити без сміху. Якщо ви не навчили її сміятися, радісно  дивуючись, співчуваючи, бажаючи добра, якщо ви не зуміли викликати у неї мудру  і добру посмішку, вона буде сміятися злобно, сміх її буде насмішкою”.


 “Збіднюючи світ дитинства, ми затрудняем входження дитини в суспільство,  колектив”.


 “Що найголовніше було в моєму житті? Без роздумів відповідаю: любов до дітей”.

 “Хоча б над тобою було сто вчителів – вони будуть безсилі, якщо ти не зможеш сам  змусити себе до праці і вимагати ії від себе”.

сухомлинський

.



                                                                                             


   © 2015  Казки Сухомлинського

Яндекс.Метрика