Скупий




 

 

 

 

На околиці села жив Скупий. Посадив він на своєму городі ви­ноград. Мало хто вирощував його в цих місцях, люди дивилися на кущі винограду як на диковинку.

 

Через два роки на кущах з'явилися перші грона. Налилися солодким соком. Стали великими, про­зорими. Ішла одного разу повз виноградник мати з трирічним хлопчи­ком.

 

Побачив хлопчик виноградні грона і питає: -- Мамо, що це таке? -- Виноград. -- А що це таке? Навіщо він? Який він? -- Він солодкий. Немає ягоди, смачнішої за виноград. Схотілося дитині винограду.

 

Мати просить: -- Дайте, будь ласка, хоч одне гроно дитині, нехай покуштує. Не дав Скупий дитині грона. А дав однісіньку ягідку, і то його очі спохмурніли: шкода було і ягідки. Пішла мати з дитиною. А Скупий поставив навколо виноградника високий-високий паркан. Закрив парканом не тільки виноградні кущі, а й хату.

 

Радий Скупий і спокійний: ніхто тепер не побачить його винограду, ніхто не попросить. Та не догледів, як одна гілочка повилася парканом, досягла вершини й зацвіла на ній. Зав'язалися грона на паркані, налилися солодким соком ягоди. Знов тією самою дорогою йшла та сама мати з дитиною.

 

По­бачив хлопчик виноградні грона на високому паркані й зрадів: -- Дивіться, мамо, виноград. Чому він виріс так високо? -- Він не хоче, щоб його закривали від людей парканом. -- Які гарні ягоди! — промовив хлопчик.

 

Ці. слова почув Скупий, що стояв за парканом. Він страшенно розгнівався навіть за те, що хлопчик побачив виноград. Від злості серце його розірвалося. Скупий помер, але ніхто в світі не знав про цю смерть, тому що вона закрита була від людей високим пар­каном.

 

Минув рік, весняне сонце збудило землю, зазеленів виноград. Живим пагонам так хотілося до сонця, такий ненависний був ви­сокий паркан, що вони повалили його. Він упав на землю, і людям відкрилася чудова краса. Ягоди виблискували під яскравим сон­цем, в кожній ягоді відбивалося небо, сонце, прекрасна земля. Люди прийшли на виноградник і стали господарями, а про Скупого на­завжди забули.

 



 

 


 

  Читати  казки  

 

 

 



Обновлен 16 мая 2017. Создан 26 ноя 2015



 


 “Дитина не може жити без сміху. Якщо ви не навчили її сміятися, радісно  дивуючись, співчуваючи, бажаючи добра, якщо ви не зуміли викликати у неї мудру  і добру посмішку, вона буде сміятися злобно, сміх її буде насмішкою”.


 “Збіднюючи світ дитинства, ми затрудняем входження дитини в суспільство,  колектив”.


 “Що найголовніше було в моєму житті? Без роздумів відповідаю: любов до дітей”.

 “Хоча б над тобою було сто вчителів – вони будуть безсилі, якщо ти не зможеш сам  змусити себе до праці і вимагати ії від себе”.

сухомлинський

.



                                                                                             


   © 2015  Казки Сухомлинського

Яндекс.Метрика