Про що думала Марійка




 

 

 

 

Маленькі діти гралися в піжмурки. Це така гра, коли всі ховаються, а один шукає.

 

Той, хто шукає, мусить знайти всіх. Заховалася маленька синьоока Марійка під високою вербою та й жде.

 

Шукає Миколка. Ось він знайшов Ларису. Та скрикнула, засміялася й побігла.

 

Потім знайшов Петрика. І той скрикнув, засміявся й побіг...

 

Бігають діти, сміються, а Марійку ніхто не шукає. «Чого ж це про мене забули?» — думає вона.

 

Все-таки боляче Марійці: «Стоятиму під вербою літо, стоятиму осінь, зиму стоятиму. Засну, вкриє мене сніг і пробудить весна.

 

Стану тоненькою вербичкою, шукатимуть мене тато й мама, шукатиме й Миколка, шукатиме Лариса, шукатиме Петрик. І ніхто мене й не знайде, і всі сумуватимуть».

 

Так думала Марійка, аж хтось торкнувся до Марійчиної руки. То був Миколка. Він шукав Марійку і знайшов її.

 



 

 


 

  Читати  казки  

 

 

 



Обновлен 16 мая 2017. Создан 26 ноя 2015



 


 “Дитина не може жити без сміху. Якщо ви не навчили її сміятися, радісно  дивуючись, співчуваючи, бажаючи добра, якщо ви не зуміли викликати у неї мудру  і добру посмішку, вона буде сміятися злобно, сміх її буде насмішкою”.


 “Збіднюючи світ дитинства, ми затрудняем входження дитини в суспільство,  колектив”.


 “Що найголовніше було в моєму житті? Без роздумів відповідаю: любов до дітей”.

 “Хоча б над тобою було сто вчителів – вони будуть безсилі, якщо ти не зможеш сам  змусити себе до праці і вимагати ії від себе”.

сухомлинський

.



                                                                                             


   © 2015  Казки Сухомлинського

Яндекс.Метрика