Здрастуйте




 

 

 

 

 

Лісовою стежкою йдуть батько і маленький син. Тиша. Сонце світить. Стукає дятел.

 

Дзюрчить струмок в лісовій глушині, Раптом син побачив: назустріч їм іде бабуся з паличкою.

 

-- Тату, куди йде бабуся? — запитав син.

-- Побачити, зустріти чи провести,— відповів батько.

-- Коли зустрінемося з нею, ми скажемо їй здрастуйте,— сказав батько.

 

-- Навіщо їй казати це слово? — здивувався син.—Ми ж зовсім незнайомі.

-- А ось зустрінемося, скажем їй здрастуйте, тоді побачиш, для чого. Ось і бабуся.

-- Здрастуйте,— сказав син.

-- Здрастуйте,— сказав тато.

-- Здрастуйте,— сказала бабуся і усміхнулася.

 

І син із здивуванням побачив: все кругом змінилось. Сонце за­світило яскравіше. По верхів'ях дерев пробіг легенький вітерець, листочки заграли, затремтіли.

 

В кущах заспівали пташки — до цього їх не було чути. На душі у хлопчика стало радісно. -- Чому це так? — запитав син. -- Тому, що ми сказали людині здрастуй, і вона усміхнулася.

 



 

 


 

  Читати  казки  

 

 

 



Обновлен 16 мая 2017. Создан 26 ноя 2015



 


 “Дитина не може жити без сміху. Якщо ви не навчили її сміятися, радісно  дивуючись, співчуваючи, бажаючи добра, якщо ви не зуміли викликати у неї мудру  і добру посмішку, вона буде сміятися злобно, сміх її буде насмішкою”.


 “Збіднюючи світ дитинства, ми затрудняем входження дитини в суспільство,  колектив”.


 “Що найголовніше було в моєму житті? Без роздумів відповідаю: любов до дітей”.

 “Хоча б над тобою було сто вчителів – вони будуть безсилі, якщо ти не зможеш сам  змусити себе до праці і вимагати ії від себе”.

сухомлинський

.



                                                                                             


   © 2015  Казки Сухомлинського

Яндекс.Метрика